Экскурс в историю... (*)

[minaev.a.d.]

Парад Победы. 24 июня 1945 (в цвете)
Описание: Парад Победы в Москве, в ознаменование победы над фашистской Германией в Великой Отечественной войне, состоялся 24 июня 1945 на Красной площади. Участвовали сводные полки фронтов, наркомата обороны и ВМФ, военные академии, военные училища и войска Московского гарнизона. В ходе П. П. к подножию мавзолея В.И. Ленина брошены 200 знамён и штандартов разбитых гитлеровских дивизий.
http://rapidshare.ru/678846

[minaev.a.d.]

Парад Победы 9 мая 2005 года
Описание: Парад Победы 9 мая 2005 года, прошел на Красной площади в Москве и был посвящен 60-летию окончания Великой Отечественной войны.
ЗЫ. "Присутствовало 56 лидеров иностранных государств и международных организаций."

http://rapidshare.ru/678955

[Че Бурашка]

Минаев, а не трудно было бы тебе на торренты выкладывать?
Рапидшара геморная

[Bobior]

Война УПА с населением Польши в памятниках и памятных табличках (а есть ли хоть одна у нас на Украине?)

Памятная таблица в Ропенке в память убитых УПА

Памятник в Крылове. Посвящён убитым УПА

Балигрод. Памятник полякам, убитым УПА

Мемориальная доска с фамилиями солдат пограничной охраны, погибших в боях с УПА

[Bobior]

Памятник полякам, убитым в Гуте Пеняцкой (800 человек населения убили)
На этом месте находилось село Гута Пеняцка.

Памятник, увековечивающий погибших партизан и жителей в Смолигове

Памятник жертвам УПА в Кракове

Барельеф в Костёле Кармелитов, посвящённый полякам, зверски убитым УПА.

В Украине жертв намного больше. И в Украине, к сожалению, чтят не жертв, а их убийц.

[STK]

Свідчення польських злочинів на Волині (зібрані Я. Царуком)

Приступа Анатолій Лукашович 1924 р.н.

Записано 9.02.1993 р. Володимир-Волинський.

Наша родина жила на хуторі Самотішшя, що належав до села Стенжаричі: батько Лукаш Приступа 1903 р. народження, мама Ганна і нас шестеро братів.
Коли до села наближалися польські підрозділи, люди з хутора тікали до лісу. Це сталося 20 липня 1943 р. Під вечір зі Стенжарич до обійстя під’їхали кілька підвід з поліційної бази, що була в Стенжаричах. Тато лежав тоді тяжко хворий, не зводився з ліжка, та й ми були ще малі, тож наша родина так і залишилася. Я неподалік пас корову з бичком. Зачувши постріли біля хати, заховався у рів. За якийсь час визирнув і побачив поляка з вилами. Впав на дно рову, затулив руками голову та й лежу, чекаючи удару вилами. Але поляк мене напевно не помітив, він погнав корову з бичком. Семирічний Льоня тікав у поле поміж полукіпків жита. За ним стріляли, але йому вдалося заховатися у мак. Шестирічний Женік заховався на полі в картоплинні. Коли бандити від’їхали, ми троє наблизилися до хати. Я побачив, що стіна вище вікна забризкана кров’ю, кривава доріжка веде до льоху. У ньому ми знайшли мертвих батьків і трьох братів. Льоня і Женік розповіли, що встигли побачити.
Поляки зайшли до хати, витягли хворого тата на подвір’я, сперли до стіни й били прикладами в голову, груди, в живіт, били й лежачого. Маму із шестимісячним Іванком на руках поставили до стіни поряд з конаючим татком і вистрелили в голову. Іванко, ударившись до землі, заплакав, його також застрелили. 12-річному сину Федору тут же, під хатою, розтрощили голову обухом сокири. Вітик мав 2,5 років. Його лезом сокири розрубали від плеча до грудей. Він спочатку стогнав, потім замовк. Поляки довго нишпорили по господарці, вантажили на підводи наше майно.
З хати й клуні усе майно було забране. У сусідів убито ще трьох жінок. Нікого з мешканців довкола не було. Більше йти не було куди, й ми пішли до тітки Марії, маминої сестри. Вона була одружена з поляком Джигалом з хутора Ніпчики, а жили вони тоді у Стенжаричах, біля школи, в якій була розміщена польська поліція. Вже біля їх хати нас побачили й схопили. Погнали до школи. Першим над ямою поставили Льоню, але дядько Джигало вчасно встиг нас забрати. Того дня поляки вбили ще кількох людей. Близько місяця ми жили в тітки, разом із її двома синами. Коли в Стенжаричах ліквідували поліцію, тітка разом з рештою польських родин виїхала. Сказала: «Ви укранці, залишайтеся жити на своїй землі». Нас забрав батьків брат Іван. Так ми троє залишилися живими, тепер мешкаємо у Володимирі.

Ковалюк Марія Василівна 1913 р. народження. Записано 4.11.1992 р. с. Стенжаричі.

Після кількох нападів поляків на хутір Самотішшя, уцілілі мешканці біженцями розселилися в інші села. Кілька родин оселилися в Устилузі. 8.03.1944 р., не маючи що їсти, нас четверо жінок пішли додому на хутір по харчі. Зі мною були 15-річна Катруся Вовк, 23-річна Надійка Біль і 20-річна Антоніна Батогівська. Поминувши Залужжя та ліс, наблизилися до садиби Вітковського, що між лісом і нашим хутором. Там під’їхав до нас вершник із зброєю, почав заспокоювати, щоб не боялися, бо то свої. Тут же під’їхали ще кілька, оглянули нас і одразу вистрелили в Катрусю. Серед них я пізнала лише Стаха Садовського. Надя почала проситися польською мовою: «Панє, пусць мнє, мам двоє дзєці мали». Я була одягнута бідно, наказали лише зняти взуття. Нагнулася, зняла одного чобота, випросталася, і тут поляк вистрелив у обличчя. Впала. «Тшеба єще тего бута здйонць», - почула. Зняли. Чула, як стріляли інших. Говорили: «То моє футерко, то я йов забіл». Надя справді мала добрячий кожушок, і чоботи добрі, бо її чоловік був славний кравець. Ще Надя мала дуже гарну косу, якою всі милувалися. Коли вбивці поїхали, я ледве підвелася. Подруги лежали мертві. У Наді не було ні коси, ні половини голови... Брела назад, лісом, болотами, ламаючи кригу босими ногами, аж до Залужжя. Там підібрали свої люди, відігріли, взули й завезли в Устилуг до рідні. Мала прострелений ніс, око, куля вийшла на скроні. Око витекло, але лишилася живою. Набідувалася досить, маю двійко дітей, так і живу досі.

Вавринюк (Кулик) Марфа Никифорівна 1929 р. нар.

Записано 8.02.1992 р. с. Стенжаричі.
Ми жили в селі Ніпчики. В лютому 1944 р. на село напали підрозділи 27 дивізії АК. Ми тікали до села Новини і далі в ліс. Але не всі встигли добігти і сховатися. Моя мама, Кулик Олена Семенівна, мала тоді 47 років. Щоб перевести подих, тікаючи, вони з 15-річною Степанидою Курило та 4-річною Оленкою, заскочили до спорожнілої хати Тосика Новосада. Поляки їх там заскочили. По команді «Лєжаць!» вони попадали на долівку, а маленька Оленка залізла на ліжко й голосно заплакала. Вдарив бандит прикладом по маленькій голівці, а вона ще дужче закричала. Ще раз вдарив, дівчинка покотилася на долівку, захлинаючись. «Яке мале, а таке моцне» - мовив, вистрелив, добив. Тоді кинувся до Степаниди, колов довгим тонким штиком на гвинтівці, наскрізь пробивав молоде тіло. Скрикнула, тяжко застогнала, після десятка ударів затихла. Другий кат колов маму. Вона була по-зимовому тепло вдягнута, а вбивця втішався, бив несильно широким багнетом, щораз вибираючи інше місце. «Застржель, добій ту стару холєру!»- радить один. «Нє псуй кулі, она стара, і так здохнє» - другий. А той все б’є і коле... Врешті лишили хату. Мама знала, що підпалять, і доки є сили, треба рятуватися. Поволі виповзла з хати й рушила до копички соломи. Аж тут знову поляки. Один хотів добити, другий гукнув: «Нє руш, і так дойдзє!». Аж тут з Новин почався наступ самооборони – сотні Миколи Каліщука - «Зуха». Поляки відступили. Коли ми знайшли маму, вона мала 62 багнетні рани, але залишилася живою. Вилікувавшись, докладно розповідала про ту страшну годину, коли її мордували та вбили на її очах двох дівчаток. А всього за кілька польських нападів у Стенжаричах загинуло близько 200 українців. Мама померла в 1964 р.


Кузьмич Архип Дмитрович 1909 р. нар. Записано 24.02.1991 р. в с. Жовтневе.

У березні 1944 року староста села Могильного (тепер Жовтневе) Панасевич, староста села Маркелівка Воєвода і ще 9 чоловіків поїхали до Володимира-Волинського просити захисту в німців. Дорогою через село Льотниче їх перестріли поляки в німецьких одностроях (там була польська пляцувка під командуванням німця) і від імені німця запросили у штаб. Завели, покатували до смерті та вкинули у яму з гноєм. Селяни, не дочекавшись посланців, звернулися зі скаргою до німців і про все розповіли. Німці послали своїх на цегельний завод, та поляки вже звідти втекли, а тіла покатованих знайшли у гної, віддали селянам, які поховали їх у спільній могилі на сільському кладовищі. 8 із жертв були з Могильного, один – із Маркелівки. Напис на пам’ятнику свідчить: «Тут спочивають невинні люди, які загинули мученицькою смертю в березні 1944 р.» Докладніше за радянської влади писати не дозволяли.

Лідія Карпівна Големб. Записано 3.01.1992 р. у Володимирі-Волинському.

Польська банда налетіла на наше село Охнівку вже вкотре, десь біля півночі. Наш сусід, Йосип Мокрицький був смертельно поранений у живіт розривною кулею. Його дружина вилізла зі сховку і сиділа поруч з ним на снігу. 19-річного Віктора Татарчука порубали сокирою. У їх хаті убили жінку Надю з двома маленькими діточками, двох бабусь і двох хлопців.
Налетіли й до нашої хати, прикладами повибивали вікна. Мій синочок мав 2,5 роки, плакав, аж захлинався. Тримала його на руках. Однорічна донечка Галя лежала в колисці. Як зайшли поляки, хотіли вже від порога стріляти, але я закричала «Я єстем полька!». Ледве впросила. Знайшла довідку, що замужем за поляком і вінчана в костелі. З хати не випускали, все шукали чоловіків. Знайомий поляк Карий, що був серед нападників, запряг наші коні в сани, поїхала до свекрів, що жили під самим Білином, у колонії Калінувка. Усю дорогу мусіла показувати ту довідку та пояснювати, куди їду. Якби не Карий, який нас супроводжував, не лишились би живі. А вже вночі бандити прийшли до свекрів. Не зважаючи на те, що вони поляки, вимагали віддати мене на розтерзання. Був передранковий туман, і моя свекруха шепнула: «Дзєцко моє, уцєкай. Та банда цєбє забіє, і дзєці твоє - внукі моє». Свекруха спорядила сани, прив’язала до них корову. На руках Галя, не вбрана, в одне одіяльце загорнута. На санях синок. Туман прикрив. Дісталися до Володимира, потім у село Зарічне. Так і лишилися живими.

Ковальчук Панас Авксентійович 1911 р. нар. Записано 25.05.1994 р. в с. Овадне.

12 березня 1944 р. мадяри везли полякам у Вовчок зброю. Для того вони забрали селян зі своїми підводами з навколишніх сіл: чотирьох з Овадна (серед них моя сестра Василина Ковальчук 1914 р. народження), двох з Капітулки, один з Верби, один з Ревушок – Царапко. Віддавши полякам зброю, мадяри віддали й людей з кіньми. Людей посадили до льоху. Царапко не захотів чекати на кару. Він підважив лубок, з якого був зроблений льох, виповз вночі і втік. Інші його не послухалися, і йому не радили ризикувати: «Нас допитають і відпустять».
Наступного дня поляки викликали бранців з льоху по одному, накидали на шию петлю, тягли до ями, а там били обухом сокири по голові й кидали до ями. «Виходзь, хаме!» - і наступну жертву тягли до ями. Таким способом убито 6 людей. Лише в 1954 році свідки події з Вовчка розповіли про цей злочин і показали яму. Тоді родички загиблих – Собіцька, Кальчевська, - організували перепоховання загиблих на сільське кладовище Овадна. Ми поставили на спільній могилі пам’ятник. За воєнний час поляки знищили у нас 95 садиб. Убитих поляків у нашому селі не було.

[Kertis]

Репрессии в СССР.
Советские монастыри пережили фашистскую оккупацию и сталинские репрессии. Зато либеральный Никита Сергеевич показал “рассадникам антисоциальной морали и опиума для народа” настоящую кузькину мать.

Первая ссылка.

Вторая ссылка.


Большой взрыв.
Историки до сих пр не могут прийти к единому мнению о том кто взорвал Киево-Кечерскую лавру - немцы или отступающие красные.



Война, оккупация и сталинские репрессии не
Смогли нанести украинским монастырям такого урона, как это сделал Хрущёв.



ОТЕЦ-БЛАГОДЕТЕЛЬ: Иосиф Сталин пользовался уважением священников из-за его
благожелательного отношения к церковным нуждам...



ВРЕМЯ ДОБРЫХ ДЕЛ: Во время войны для поднятия боевого духа Сталин был вынужден
открыть храмы и монастыри, прежде отданные под больницы и школы.

[Kertis]

Российская ассоциация жертв
незаконных политических репрессий

[Kertis]

Совкам-гомофобам посвящается.


Гееспособная страна.
Занявшись выведением новой породы homo sapiens, социалистическая система так и не нашла убедительных средств для борьбы с нетрадиционной сексуальной
ориентацией. Советские геи успешно пережили попиравшую их систему.

Ссылка первая.

Ссылка вторая.


ДЫРА В НАЦИОНАЛЬНОЙ
БЕЗОПАСНОСТИ:
Несмотря на пресловутую 121 статью УК и многолетние усилия
правоохранительных органов борьбу с геями советская власть проиграла



НАРОДНАЯ ЛЮБОВЬ:
Для части гей-сообщества особое значение имели
пропагандистские плакаты Второй мировой



В ДЕСНЫ, И НЕ ИНАЧЕ: Брежнев тоже частенько радовал советских геев



В КАЖДОЙ ШУТКЕ — ДОЛЯ ШУТКИ: В 1970‑х часто шутили, что персонаж Геши Козодоева, созданный Андреем Мироновым в Бриллиантовой руке, был собирательным образом советских геев



Баба-Яга с яйцами
Известный из советских киносказок по образам Бабы-Яги, Кощея Бессмертного, Черта
и Лешего актер Георгий Милляр также был представителем секс‑меньшинств. Его театральным дебютом стала роль Золушки в геленджикском театре, где молодой человек работал бутафором и попросился сыграть роль вместо заболевшей актрисы.
Милляр не выставлял свою ориентацию напоказ, но не упускал возможности и сострить по этому поводу: “Я с зеркалом дружу. Кто еще даст мне возможность посмотреть на себя сзади”. Актер был безудержным похабником — его не смущали ни женщины, ни дети. Современники рассказывают, как однажды во время съемок очередной киносказки, которую ставил Александр Роу, на Ялтинской киностудии проходила экскурсия для студентов. Кто-то из студенток, увидев загримированного Милляра, громко выкрикнула: “Ой, смотрите, какая бабушка!” На что милляровская бабулька прохрипела: “Бабушка-то, бабушка… Бабушка, да с яйцами!” Внешняя несерьезность была маской, которую Милляр примерил в конце 1930‑х, после того как чуть было не отправился на Колыму — начинающего актера в недвусмысленной ситуации застали вместе с лауреатом одной
из советских премий в области культуры, но скандал удалось замять. С началом брежневского застоя нетрадиционные связи могли стоить Милляру многого, и ему пришлось в 65 лет жениться на своей соседке — 60-летней украинке.
“Педерастия не тот случай, чтобы объявлять: “Государство в опасности”, — шутил Милляр. — Впрочем, что за необходимость из-за жопы ссориться с государством?”.

[Kinger]

Бесконечная оранжевая комедия - продолжение...

от себя добавлю воспоминание о "Гринджолах" (если кто не помнит, была такая группа на Майдане), лихо распевающая "Ни - фальсификации, брехне - ни"!! Так вот, как только для них нарисовался шанс попасть на "Евровидение-2005" в обход всеобщего голосования, по мудрому решению Томенко, тут же все их припевы были забыты... Вот такая оранжевая мораль..

[KohKa]

козаки неоднократно подымались на восстание против польского владычества. Но только при гетмане Богдане Хмельницком (1647-1657) это движение привело к созданию независимого украинского государства под властью пожизненно избираемого гетмана.
Беспрерывные войны с поляками показали, что полностью независимая Украина не устоит, и сохраниться как государство она может лишь под чьим-нибудь протекторатом. Хмельницкий колебался, просить ли ему помощи Турции, России или Швеции. В конце концов он предпочел русский вариант, и в 1654 году на Переяславской Раде (Рада в данном случае - собрание выборных козаков, утверждавшее важные решения) произошло воссоединение Украины с Россией. Вплоть до последнего времени Переяславская Рада расценивалась как наилучшее событие в тысячелетней украинской истории ("Навеки с Москвой, навеки с русским народом!"), однако нынешнее переосмысление рассматривает его как одну из самых печальных страниц украинской истории.


историю нужно знать и уважать.

[Kertis]

Фильм, о советском человеке.
Террор Ленина и последствия.

Вырождение.


http://ru.youtube.com/watch?v=eUczbbzJ10U&NR=1

[Kinger]

В целом можно прогнозировать, что перспектива получения ПДЧ НАТО Украиной в декабре тает с каждым днем. Это происходит по мере того, как усиливается противостояние между Ющенко и Тимошенко, что может обернуться окончательным фиаско всей оранжевой коалиции. В условиях отсутствия каких-либо действий со стороны украинских элит, чтобы переубедить противников предоставления ПДЧ (ту же Германию), точечные «информационные удары» России будут крайне продуктивны.

полностью...

[Kertis]

ГУЛАГ.

Евфросиния Керсновская.

Ефросинья Керсновская родилась в 1907 году и умерла в 1994 году. Родилась она в Одессе, в дворянской семье, но достаточно своеобразной. Как-то ее отец, судебный следователь, получил от начальства приказание засудить доктора-еврея, которого обвинили в том, что он якобы русской медсестре устроил выкидыш. Следователь Керсновский провел следствие объективно, установил, что никакого отношения еврей-доктор к выкидышу не имеет и поэтому сажать его в тюрьму оснований нет. А это был год самых активных антисемитских погромов – 1907. Начальство вызвало Антона Керсновского на ковер и приказало все-таки засудить еврея, на что Керсновский повернулся к начальству спиной, показал на ту часть тела, которая чуть пониже поясницы, и сказал: «Ваше приказание у меня вот где». После чего покинул кабинет. Но это было еще детское время, его не посадили, он остался следователем. А вот после революции ему пришлось бежать из Одессы, где жили Керсновские, в Бессарабию, где у него было небольшое имение. Когда его дочери Ефросиньи было всего 17 лет, Антон Керсновский скончался.
Она осталась, в сущности, хозяйкой этого небольшого поместья, где работала сама, как ломовая лошадь, вместе с тремя батраками. В 1940 году, когда Бесарабия была аннексирована Российской империей, Керсновскую, как и тысячи других бессарабцев, сослали в Сибирь. Более того, в 1943 году ее осудили к 10 годам каторги, которая деликатно называлась концлагерем, за то, что она назвала антирелигиозную поэзию Маяковского дурными стихами и вообще за длинный язык и непокорность.
После освобождения она еще несколько лет находилась на поселении и опять же работала в норильских шахтах. Затем, когда освободилась, поселилась в Ессентуках и там, в 60-е годы, написала 12 тетрадей своих мемуаров, сопроводив их рисунками...



Вот её история.

[Kinger]

ИЗ ДОКУМЕНТОВ НКВД-МГБ СССР
Графика написания передана без изменений

ИСТОРИЯ

(из сообщения начальника 4 Управления НКВД СССР Судоплатова заместителю начальника 3 управления НКВД СССР Илюшину.
5 декабря 1942 г. № 7/с/97)

«Деятельность украинских националистов на Днепропетровщине и Полтавщине, с которой мне приходилось сталкиваться еще будучи в РСДРП/б в период моей работы в дореволюционное время, затем в период борьбы с петлюровщиной во время гражданской войны и наконец теперь, в ходе Великой Отечественной войны за время работы моей по заданию УНКВД, я довольно тщательно изучил, как в результате личного соприкосновения с ними, так и на основе собранных данных от лиц, близко стоящих к украинским националистам.
Их нынешняя предательская деятельность имеет свое историческое прошлое.
Еще до Октябрьской революции в г. Днепропетровске и в селах Днепропетровской области … существовали «просвиты», которые являлись проводниками националистических идей и вокруг которых группировалась украинская молодежь, попавшая под «идейное» руководство прожженных националистов…
Во время гражданской войны указанные села явились очагами петлюровского движения, там формировались петлюровские части; в г. Днепропетровске был сформирован корпус и в с.Козельщине были сформированы 2 дивизии.
После разгрома петлюровщины … активные петлюровцы ушли в глубокое подполье и лишь в 1921 году легализовались, вошли в УКП и использовали легальные возможности для активизации националистической работы…
Эти лица с приходом немецких оккупантов на Украину оказались на службе у немцев».
ЦА ФСБ России. ф. 100, оп.11, д.7, л. 60-66

полностью..

[STK]

Німецькі листівки проти ОУН
і партизанів-націоналістів (Червень 1943 p.)

Слухай, український народе! Москва дає накази ОУН! З тайних наказів і вказівок, що попали нам в руки, видно, що кремлівські жиди стоять у зв'язку з ОУН, яка нібито воює проти большевизму. В проводі ОУН сидять агенти Москви, що отримують і виконують накази кровожадного Сталіна й його жидівських опричників. В їх тайних наказах, що скоро будуть опубліковані, ОУН означується як національне замаскована большевицька боєва частина. Вона має завдання підбурювати український народ проти німецького правління й творити хаос в запіллі. ОУН є знаряддям жидівського большевизму. Нам є відомі також сховища і централі тих ворохобних елементів ОУН. Ми знаємо провідників тих банд, вони на утриманні Москви. Український народе! Чи хочеш, щоб Тебе згубили ці большевики і національне замасковані заговірники? Чи хочеш ти бути гарматним м'ясом Твого власного ворога? Чи хочеш Ти спричинити знищення Твого народу на Волині? Жидо-большевизм, що бачить свій кінець, пробує ще раз відсунути свою загибель Твоєю великою поміччю і Твоєю кров'ю. Чи Ти хочеш бути заплечником? Чи хочеш, щоб Твої жінки, діти, Твоя молодь і старці стали жертвою озвірілих людей? Згадай страждання і муки, які Твій народ мусів терпіти понад 20 літ. Згадай помордованих батьків і синів! Пригадай міліони громадян і громадянок, вивезених в сибірські степи! Згадай зганьблених і помордованих священиків! Згадай знищені церковні маєтки і культурні цінності! Відречись від своїх ворогів! ОУН не може ніколи заступити національні інтереси українського народу. ОУН і большевизм - це одно, тому мусять вони бути знищенії.



УКРАЇНЦІ В ЛІСАХ! Тут говорить Німецький Райх в імені Європи та її великої і старої культури! (...). Недавно серед ночі розкинули червоні волоцюги відозву шефа штабу совєтської армії маршала Василевського, де в імені масового вбивці з Вінниці і Катині, червоного товариша Сталіна, урочисто признано українського вожаку бандитів Бандеру старшим большевиком совєтської України, якщо він далі із своїми бандитами з лісів та багон боротиметься проти Європи. Бажаємо Бандері та його компанії в лісах і багнах Волині тільки щастя! У відповідному часі він і його саботажники будуть в днях перемоги Європи покарані, спільно з комуністичними бандитами. Великий Німецький Райх і спільно з ним Європа, яка воює, така горда на свою прадавню культуру, не дозволять себе довший час непокоїти кільком негідникам. Маршал червоних Василевський у своїй відозві висловився ясно й виразно, що має бути навіть для найдурніших із вас зрозуміло, що Азія виступила до бою, щоб знищити Європу. Це значить: степ, некультурність, варварство середньої Азії виступили до бою, щоб знищити квітучі сади, церкви, собори та тисячолітні пам'ятники старої культури Європи. (...) Величезна війна Великого Доброго і Святого проти варварства і чортівства большевизму та союзних із ним жидівських народів у цілому світі вимагає жертв. Ба, навіть дуже великих жертв! ...У добі, такій великій щодо завдань і жертв, політика Бандери і його компанії - це явне божевілля. (...) Тому вертайся з лісу і болота! Твої дотеперішні вчинки будуть тобі прощені, якщо ти з доданою нижче перепусткою і з твоєю зброєю зголосишся в німецькій поліційній установі.

Фон дем Бах
СС-Обергруппенфірер і Генерал Поліції

[Че Бурашка]

СТК, хоть бы источник указал. вроде так принято.

[Romko]

СТК, хоть бы источник указал. вроде так принято.

Тутечки...
ЗІ.клікни два рази лівою клавішею миші...

[bayard]

Главный раввин Украины Моше Реувен Асман сообщил сегодня, что Еврейская община Украины признала митрополита Андрея Шептицкого Праведником мира. Он рассказал, что напротив центральной киевской синагоги имени Бродского было посажено дерево в память Его Высокопреосвященства, сообщает "Обозреватель".
Акция "Дерево жизни" была организована еврейской общиной Украины и прошла при участии глав христианских конфессий.
По словам раввина Асмана, таким образом община выразила благодарность митрополиту Андрею Шептицкому за спасение сотен евреев в годы второй мировой войны.
Андрей Шептицкий (да-да тот самый который кретисл дивизию Галичина и Романа Шухевича) был сторонником объединения православных церквей, а во время Холокоста спасал сотни евреев от смерти в подвале своего дома, чем подвергал смертельной опасности себя и свою семью.
Кроме того, Шептицкий был автором воззвания "Не убий", в котором осуждал антисемитизм и гитлеровскую антиеврейскую пропаганду, в частности. Он был единственным представителем церкви в Европе, кто обратился с письмом Папе Римскому и лично к Гиммлеру, протестуя против геноцида евреев.
Спустя многие годы еврейская община признала Шептицкого праведником мира.
"Мы хотим отдать должное человеку, спасшему сотни евреев", - сказал Моше Реувен Асман. "Мы должны бороться не только с антисемитизмом, ксенофобией, но и помнить своих героев, напоминать о них подрастающему поколению", - добавил раввин.
http://rus.newsru.ua/ukraine/21may2008/sheptycky.html

[bayard]

http://www.paco.net/odessa/media/word/227/sn960.htm

История борьбы Российской метрополии со своими окраинами полна кровавых и трагических эпизодов. Бой под маленькой железнодорожной станцией Круты - из того же ряда. Официальные советские историки трактовали его как полную и безоговорочную победу большевиков над украинскими гайдамаками. Знаменитый украинский писатель и журналист Ярослав Галан уничижающе назвал героев Крут "геройчиками, панычами, поповичами", обдуренной националистами молодежью, что служила в войске контрреволюционной Центральной Рады.

Более независимые от советской власти исследователи, многие из которых эмигрировали на Запад, характеризовали этот бой как незабываемый вклад в борьбу за волю и демократию, как урок беспримерной верности Отчизне.

Так, перед боем за Круты М. Муравьев, воодушевляя своих бойцов, говорил: "Что касается ваших нужд, то после взятия Киева вы всем будете довольны. Идите в Киев и берите его. Все ваше. Жалеть киевских жителей нечего. Они терпели гайдамаков - пусть узнают нас и получат возмездие. Никакой жалости к ним. Кровью заплатят они нам. Если нужно, то камня на камне не оставим". По свидетельству очевидцев, речь эту красногвардейцы встретили одобрительными возгласами. Неудивительно, что они с такой поспешностью рвались к Киеву, другим украинским городам и жестоко расправлялись с теми, кто пытался их задержать.

Было заготовлено 200 гробов, однако удалось разыскать лишь 28 трупов тех студентов и гимназистов, что были расстреляны большевиками после боя. Член комитета и участник боя под Крутами Л. Лукашевич вспоминал: "Почти все, кого взяли в плен, были зверски покалечены во время расстрела. Трупы были с разбитыми головами, выбитыми зубами, некоторые - с выколотыми глазами. Несколько трупов вообще не удалось опознать, настолько они были изувечены. Одного из неопознанных в Киеве опознала мать по монограмме на рубашке".