Насправді в цій науковості
ми пожинаємо далекі наслідки неподоланого позитивізму.
Ми вже не віримо Огюсту Конту, що суспільне життя можна розрахувати, як інженерові задачу, але в глибині душі переконані, що давнє твердження про наближення історії до стану справжньої науки відбуватиметься тим більше, чим більше вона абсорбуватиме методологію і спосіб мислення природничих наук, все ще справедливе.
Вплив позитивізму, а також, очевидно, і надто довге перебування в лоні марксистської методології спричинилися до впровадження в історичне мислен¬ня багатьох метафор, які неконтрольовано керують
нашим розумінням минулого.
Вплив їх виявляється у схильності розглядати історичні феномени як певні матеріальні об'єкти. І, як наслідок, здійснювати з ними відповідні дослідні операції.
Добре відомі з XIX ст. (і тоді, можливо, цілком вдалі) метафори держави: фізіологічна—"організм" та технократична — "машина".
Позбавлені свого колишнього (античного і середньовічного) релігійного і містичного смислу, ці метафори позитивізму справді дають змогу уловити феномен держави як певну цілісність, але одночасно позбавляють її (державу) культурного смислу, пред¬ставляючи як злагоджену взаємодію складових частин механізму, коліщат, гвинтів тощо. Звідси така сконцентрованість нашої науки на тих державних феноменах, які вона може уявити у вигляді матеріальних об'єктів: території, яка сприймається просто як географічний простір, а не сакральне середовище богів і людей; інститутів влади, які мисляться як репресивні установи, а не боговстановлені сутності; класів, які є "об'єктивною реальністю", а не науковою фікцією.
Звідси, погодьмось, така схильність до властивої природничим наукам ідеї класифікації держав на розряди й підвиди (усі європейські монархії, числом легіон, здається, вміщаються в "ранньофеодальну", "представ¬ницьку", "абсолютну" і, мабуть, ще якусь).
У кожній державі, в її підвалинах,
міститься тайна, ім'я якій — влада.
Влада — це таїнство, природа якого незбагнена
для нас, яка вислизає
з наших рук і не збігається з матеріальними своїми втіленнями. Велику кількість зусиль було витрачено
нашою історіографічною традицією, аби "матеріалізувати" феномен влади, представити її в економічному вираженні (значить, обчислюваному й вимірюваному), або ж оголосити її "позаекономічним примусом", тобто голим насиллям (яке також асоціативно матеріальне: батоги, в'язниці, багнети).
Однак
мі втрачаємо грунт під ногами, коли стикаємося з владою в її нерепресивному вигляді.
Влада, як гріх, передбачає "двох" — того, кому підкоряються, і того, хто підкоряється.
Вона, отже, є відносинами цих двох, зв'язком між ними,
для нас невидимим, а для них міцним і нерозривним.
Чому владу "визнають"? Чому владі "підкоряються" навіть без загрози безпосереднього покарання?
Чому, нарешті, підкорення владі, зовні однотипне, в умовах різних культурних і правових традицій відбувається з різним обгрунтуванням?
Чому, підемо далі, підкорення владі може сприйматися як культурна цінність, доблесть, святий обов'язок?
Чи не
називаємо ми одним стосом—"влада" — абсолютно різні типи взаємин між нашими "двома"? Влада як абстрактне поняття не існує. Існують мільйони кожноденних індивідуальних актів визнання влади і реалізації влади. Звичайно, дослідження цих індивідуальних актів нам недоступне. Отже, найбільша міра узагальнення, яку
можемо собі дозволити, — це "смисл" (бо "форми" вона, очевидно ж, мати не може) влади в межах однієї державної традиції.
Відтак,
ми змушені розглядати
державу як традицію, як результат не геологічних утворень, не механічних процесів, не "прогресу" (отже, не руху "коліс історії"), а цілком певного культурного розвитку. Держава, на жаль, ще не стала, принаймні в межах нашої історіографії, предметом культурної історії. Держава все ще не розглядається як наслідок або навіть мета величезних цивілізаційних зусиль, які роблять її унікальною і неповторною. Як, очевидно, унікальна сама та культура, частиною якої держава є.
Повторюсь,
держава не є "об'єктивною" реальністю, зовнішньою щодо культури даністю.
Єдиним матеріальним вмістилищем держави є уми людей.
Реалізацією держави в об'єктивному світі є поведінка людей, яка визначається масовими стереотипами свідомості, звичаєвими типами поведінки, правовою культурою, релігійними та етичними доктринами і силою інших речей, які в сукупності своїй і називаються культурою.
Якщо
ми хочемо збагнути смисл держави, смисл влади,
нам треба зрозуміти екзистенцію держави. Тобто — її самоусвідомлення, самовідчуття.
Социальные закладки