Вікіпедія
Скринька Пандори — міфічна скринька (насправді — глек-піфос) з давньогрецької міфології.
Згідно з давньогрецькою міфологією, Пандора (дружина Епіметея, молодшого брата Прометея) дізналася від свого чоловіка, що в їхній оселі є скринька, яку в жодному разі не можна відчиняти. Якщо порушити заборону, то на увесь світ і всіх його мешканців чекають незліченні біди. Улігши цікавості, вона все ж таки зняла накривку скриньки — і на людей як стій упали всілякі лиха. І коли Пандора її зачинила, то на її дні, з волі Зевса, залишилася лише надія.
Вираз «скринька Пандори» — один із прикладів зіпсованого телефону. Грецький глек-піфос (грец. pithos) був помилково перекладений Еразмом Ротердамським як «скринька» (лат. pyxis)[1] і в такій формі усталився у більшості мов світу.
*
Немає одностайної думки чому надія залишилась в скриньці/глеку з волі Зевса. Тобто, не дозволено мати надію? Адже, Пандора випустила заборонені речі. Або навпаки, якщо вже Пандора відкрила посудину, але надію не випустила, то єдине що залишається-сподіватись? Все ж таки це було придане.
---------- Сообщение добавлено 29.09.2023 в 04:25 ----------
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
---------- Сообщение добавлено 29.09.2023 в 04:31 ----------
Щоб співати пісні скрізь сльози потрібен особливий стан, я так думаю. Стан, коли немає страху смерті. Стан, при якому зливаєшся з життям, таким, як воно є. Інакше буде когнітивний дисонанс, істерика.
Так само потрібно вміти підставити іншу щоку, і не виглядати при цьому жертвою.
Социальные закладки