Показать скрытый текст 1
У 1945 — 1946 рр. лідери ОУН в Україні, Р. Шухевич, В. Кук, О. Гасин, В. Сидор, Р. Кравчук, П. Федун та інші, виробили три наріжні тактичні схеми («три кити») під назвами «Дажбог», «Олег» та «Орлик». їхні положення коригували відповідно до поточної ситуації на нарадах членів ЦП та окремих крайових провідників влітку 1945 — 1946 рр. (Рогатинський район Станіславської області), в червні 1947 — 1948 рр. (Іллівський ліс Миколаївського району Дрогобицької області), в червні 1949 р. (Бобрківський район Львівської області)71. Звернімо увагу, що опису цих схем (або «проблем», як їх іменували в документах підпілля) в «чистому» вигляді, ймовірно, не існувало, тож їхні основні положення автори відтворюють на основі інструктивних документів і нотаток провідних регіональних функціонерів підпілля й викладу його тактики в документах органів держбезпеки.
Головною була тактична схема «Дажбог», яка визначала принципи дій підпілля за нових умов, спрямовані на його виживання та протидію радянському будівництву. Схема насамперед передбачала:
- збереження кадрів шляхом легалізації та мінімізації відкритих виступів;
- створення позицій підпілля в органах влади й управління, підготування до можливого захо-плення влади в Україні;
- зрив у різний спосіб заходів з радянізації регіону;
- посилення конспірації, дезінформування противника щодо реальної чисельності та планів підпілля
«Дажбог» орієнтував на ретельну конспірацію, налагодження системи бункерів і ліній конспіративного зв'язку. Виняткове значення надавали розбудові «легальної сітки» — груп або окремих «симпатиків», що мешкали легально, мали змогу створювати осередки сприяння підпіллю в органах влади й інших державних установах, колгоспах і підприємствах, навчальних закладах, на об'єктах транспорту та иГязку. «Ідейним» учасникам руху рекомендували вступати до партії її комсомолу. «Легальників» водночас розглядали як кадрове джерело для поповнення й на випадок війни.
У 1945 — 1947 рр. «легальна» мережа покрила практично всю сільську місцевість регіону. Щоб проілюструвати масштаб роботи зі створення «легальної» (або «запасної») мережі, наведемо такі дані: в 1950 в перші три місяці 1951 рр. тільки в Станіславській області викрили 103 легальні осередки ОУН, з них 69 — у колгоспах, 7 — навчальних и кладах, 10 — у лісовій промисловості. Разом вони об'єднували 677 учасників, серед яких 7 голів колгоспів, 56 голів селищних рад, 53 на селі, 40 посадовців з колгоспів, 35 комсомольців, 8 бійців самоооборони, 84 учнів і студентів. С. Бандера у вказівках Р. Шухевичу підкреслював необхідність просякнути мережею учасників руху опору армію, колгоспи, індустріальні центри, навчальні заклади, рішуче залучати до співпраці освічену молодь.
Провід ОУН(Б) в Україні чітко визначав організаційні завдання її учасників запасної мережі, право підбирати яких закріплювалося II керівниками окружних і вищих за них територіальних проводів:
- не вести активної боротьби проти радянського режиму, обмежуючись збором інформації (зв'язок з ними за приписами мали здійснювати не частіше 3—4 разів на рік і суворо конспіративно);
ЦП ОУН розпорядився активізувати роботу в містах, підбір там конспіративних квартир для керівників підпілля, занурення його учасників до радянських органів і навчальних закладів. Про орієнтування підпільників на створення позицій у містах свідчать і вилучені документи ОУН. Крім учасників запасної мережі, ОУН користувалася допомогою осіб, які не мали стосунку до організації, однак співпрацювали з нею на патріотичній основі. Серед таких у документах МДБ згадано відому письменницю Ірину Вільде (Дарію Полотнюк), яка до 1949 р. контактувала з керівником Львівського крайового проводу 3. Тершаківцем («Федором») і за його дорученнями писала антирадянські листівки та статті.
Втілення в життя «Дажбогу» вочевидь потребувало найактивніших спеціальних заходів по лінії СБ. На неї покладалися творення й організація роботи розвідувально—інформаційної мережі (зокрема й через «легальну сітку»), контррозвідувальний захист нелегального середовища, здійс-нення силових акцій проти представників адміністрації й активу, негласних помічників радянських правоохоронних органів, забезпечення конспіративності навколо місць укриття лідерів і функціонерів підпілля, ліній його зв'язку.
Тактична схема «Олег» спрямовувала на виховання та підготування до боротьби молодіж-них кадрів як основного джерела поповнення живої сили руху опору. Вона передбачала такі основні завдання:
- формування механізму підбору молодіжних кадрів;
- виховання молоді в націоналістичному й націонал-патріотичному дусі;
Про розмах підконтрольного ОУН молодіжного руху свідчить така статистика: в 1948 — перший половині 1949 рр. на ЗУЗ органи МДБ викрили 61 молодіжну організацію (6405 учасників), від 1 січня до 1 ве-ресня 1950 р.— відповідно 335 (2488 осіб, 340 одиниць зброї). Однак варто враховувати, що до наведеної статистики потрапляли й сфабриковані «молодіжні організації ОУН». Зокрема, в листопаді 1945 р. начальник Яблунівського райвідділу НКДБ у Станіславській області Віденко заарештував 9 молодих людей, вигадав «молодіжну запасну сотню УПА», причому 34 із затриманих пробули під вартою аж до кінця 1946 р., решту звільнили раніше (крім трьох засуджених).
Нарешті, тактична схема «Орлик» (інша назва — «Харків») передбачала поширення впливу ОУН на східні та південні області УРСР (далі — на Сході). Звернімо увагу, що, за даними правоохоронних органів, у східних областях у 1946 р. продовжувало діяти законспіроване підпілля ОУН, зареєстровано 80 терактів, 12 диверсій, 234 напади на колгоспи та машинно-тракторні стан-ції (МТС), 455 збройних пограбувань.
Провідні цілі «Орлика» полягали в такому:
- створення організаційної мережі та кадрового резерву ОУН у згаданих регіонах;
- розгортання там пропагандистської та розвідувальної робіт;
- пропагандистська й опитувальна роботи з вихідцями зі Сходу, що працювали в західних об-ластях.
Як занотував «Сталь» (загинув 20 жовтня 1949 р.), «Орлик» є тонкою, складною і небезпечною проблемою». Вести роботу на Сході необхідно на основі пропагандистських праць П. Федуна (референт пропаганди ЦП ОУН). Останній розробив у травні 1950 р. «Пам'ятку для українців зі східних областей», де пояснювалися цілі боротьби ОУН, а мешканців регіону закликали саботува-ти політику влади, співпрацювати з націонал-патріотичними силами86.
Через великі людські втрати проблема «Орлика» загострилась наприкінці 1940—х років. У 1948 р. Р. Шухевич висунув гасло «Обличчям до Сходу!». Тоді ж, у червні, ухвалено рішення го-тувати групи з досвідчених підпільників, що добре володіли російською мовою, знали .... та побут лівобережної України — у взаємодії із залученими до «східняками» вони мали готувати опорні пункти («зачіпні іти»), вести пропаганду й розвідку на Сході.
На Схід направляли досвідчених емісарів ОУН. У червні 1949 р. за питанням Львівського крайового проводу Київську та Чернігівську Області відвідала Г. Голояд («Марта», дружина П. Федуна). Вона зби-г ні а відомості про перебіг колективізації та з'ясовувала можливості творення там «запасної сітки». До східних областей Р. Шухевич відрядив одну зі своїх зв'язківок О. Ільків («Роксоляну»). Він особисто їм'нотував інструктивного листа зі вказівками на-саджувати кадри на випадок антирадянського повстання, з особливою увагою до інтелигенції, збирати інформацію про різні боки життя регіону. В окремих проводах запроваджували підрозділи з роботи на Сході. Відомо, наприклад, про таку «групу особливого призначення» під керівництвом Цем'яна» в складі Рівненського обласного проводу.
Навесні 1950 р. ЦП ОУН видав додаткові вказівки щодо діяльНОСТІ на Сході «вшир» (використання «східняків» для пропаганди й ро івідки на Сході) та «вглиб» (підбір «східняків» для членства в ОУН і для самостійної роботи на Сході). Такі ж настанови містилися в інструкції Бджола» на 1950 р. Певні проводи ОУН закріплювали для роботи в их регіонах і сусідніх республіках: Буковинський окружний — у Молдавській РСР, Коломийський — Запорізька і Дніпропетровська області, Станіславський — Кримська область РРСФР, Калуський Одеська, Ми-колаївська, Кіровоградська, Херсонська області. У мчоплених МДБ серед документів проводу «Захід — Карпати» такім а них вказівках на 1950 р. йшлося про залучення ланок проводу до роботи на Кубані й Кавказі, Вінницькій, Житомирській Харківській, Чернігівській областях.
ЦЦАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 3919. - Арк. 51.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 59. - Арк. 68.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 490. - Арк. 142-144; Спр. 372. - Т. 28. - Арк. 100-106.
Там само. - Ф. 2. — Оп. 102. - Спр. 6. - Т. 7. - Арк. 21
Там само. — Оп. 26. - Спр. 2. — Т. 2. - Арк. 260.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 25. - Арк. 44.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 59. - Арк. 28-29; ЦЦАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 5681. - Арк. 107.
Див.: ДА СБУ. - Ф. 2. —Оп. 99. - Спр. 3. - Т. 5.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 29. - Арк. 104.
Див.: ДА СБУ. - Ф. 2. - Оп. 70. - Спр. 7.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 28. - Арк. 81.
Зеленчук М. Підпільна боротьба в останній стадії. 1950-1955 Державність. — 1992. — № 3. — С. 35.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 398. - Т. 21. - Арк. 66-70.
Там само. - Спр. 372. - Т. 28. - Арк. 287; Т. 100. - Арк. 72.
Літопис УПА. Нова серія. — К.; Торонто, 2001. — Т. 3. — С. 239.
ДА СБУ. - Ф. 2. - Оп. 70. - Спр. 7. - Арк. 49.
Там само. - Ф. 13. — Спр. 372. - Т. 28. - Арк. 84; Т. 29. - Арк. 40-43.
Там само. - Т. 28. - Арк. 259-260.
Вч Є-6035. - Од. збер. 2892. - С. 92.
ДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 29. - Арк. 36-38.
ЦЦАГОУ. — Ф. 1. - Оп. 24. - Спр. 31. - Арк. 37.
ДА СБУ. - Ф. 2 - Оп. 99. - Спр. 12. - Т. 1. - Арк. 5; Ф. 13. - Спр. 372. -Т. 20.-Арк. 154.
Там само. - Ф. 2. - Оп. 111. - Спр. 1. - Т. 2. - Арк. 182.
Там само. - Ф.13. — Спр. 372. — Т. 100. - Арк. 62.
Там само. - Спр. 376. - Т. 49. - Арк. 110-116.
Там само. - Ф. 11. - Спр. 9112. - Т. 4. - Арк. 65 - 67.
Там само. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 7. — Арк. 21.
Там само. - Ф. 11. — Спр. 7443. - Арк. 273.
Там само. — Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 43. - Арк. 299.
Тема: 
Сообщение от Salexis11
Ответить с цитированием
Кстати я ничего не лепил, все вопросы к автору книги. Вы можете опровергнуть им написанное? Вы можете доказать, что не было фактов:
Социальные закладки